Думки живого "Я"
|
21 березня 2011
Сьогодні знову та ніч, що не спиться. На душі якось жутковато, відчуття такі ніби живеш у фокусі чужих інтересів. Ех душа... ця дивна душа, ніби під пресом свідомості, що ліниво давить своєю кислотною байдужістю, вона намагається схопитись як за рятівний круг, аналізуючи сутність життя інших таких, як сам, але образ рятівного круга чомусь поступово трансформується в соломинку, що безтурботно гойдається на хвилях цієї їдкої муті.
...Топлюсь і не розумію чому кричить душа на своїй не нашій мові. Чому б їй не всістися? Агов! ...ти ж ітак безсмертна. Хм... Ні не втихомириться, немає їй спокою, ніби мала дитина хоче уваги і, як повітря, цієї нікому не зрозумілої любові... а де я її тобі візьму? Не те щоб нема, все ще гірше, її стльки, що нема куди дівати, стоїть штабелями, ніби небезпечні радіоактивні відходи від якогось виробництва, довго її збирав-збирав, а тут воно ось так повернулось дико. Дати своїй душі цієї любові то все рівно, що заліпити їй рот, аби мовчала. Що ж то за любов така дивна?
Хоча ні, то не любов, а генетично модифіковане хрен знає що, яке генерується нашою хворою духовністю. Не хочу наїздити на чиєсь самолюбство, але вона приблизно така як у всіх, хто читаючи це розуміє про що я.
Це тотальний дебілізм який наглухо пришитий до повсякденності нормальних людей, він лізе у нашу свідомість через діри, що їх роз'їдає та сама кислотна байдужість, яка знищує без єдиного пострілу цілі імперії. Це дуже розумний і хитрий ворог, він глибоко на підсвідомому рівні знає, що виграна війна, це та, яка не почалась, а головне це ворог, якого ми не бачимо, тому, що є самі ним. І це його найсильніша ударна зброя, яка сама не може бути ціллю. Це ніякий не парадокс, а наше то, що ми називаємо "реальність".
Але до чого тут любов? Найбільший жах полягає в тому що нам приходить в голову її використовувати подібно тому, як використовуються літаки-стелси, тільки вона із небезпечним вантажем може незамітно проникати в самі серця тих кому адресується. Єдиний вид любові, який захищений від синтетичних модифікацій і здатний самоочищуватись це те від чого в людей ростуть крила... мабуть про це моя душа і кричить, та не розумію я її, не навчились ми люди сприймати такі образи на рівні слів, хоч біль від її надірваних голосових зв'язок - ще й як...