Герої. А нащо вони нам?

Написав Yura Ivanochko | 07 квітня 2011

Сьогодні довелось побувати в якості фотографа на панахиді, яка проводилась з нагоди вшанування пам'яті загиблих воїнів УПА, яких було зраджено, та, як наслідок, фізично ліквідовано майже у повному складі.
Звісно, сумно згадувати про трагічні події, навіть, якщо самому не доводилось бути їх безпосереднім учасником. Проте, сам факт проведення панахиди — це вже добрий знак у житті тих, хто цінує і дбає про благополуччя власного середовища, тих, хто вважає за потрібне знати, яка генетична структура нашого істинного єства. Я кажу середовища, оскільки, аналізуючи факти, які відбуваються навколо і творяться в ім'я нашого благополуччя, не завжди асоціюються в нашій уяві із світлим майбутнім.
Багато є теорій і точок зору на те, чим займалися ті, кого ми сьогодні вшановували і згадували. Мені б не пасувало говорити якусь загальну думку в політичному чи історичному плані. Ми неодноразово були свідками того, що не варто спішити бути першим, коли не знаєш точно, що твій шлях
— це шлях уперед.
Тож, нехай совість кожного й підказує йому, куди вони рухались і чи були серед перших, чи не міняємо ми сьогодні зміст сутності їхнього напряму, чи не зраджуємо сьогодні їх ще раз? Пучок світла їхньої ідеї сьогодні розсіюємо, нічого так по суті і не освічуючи, боїмось повернути в єдине світлове русло ті потоки, якими засліплюють нам очі.
Хто би й що би нам не розповідав, але факти свідчать про наявність у недалекому нашому минулому безцінних зразків того, що ми намагаємось відродити на протязі багатьох сотен років в, як би це глобально не звучало, нашій українській нації. Ми повинні спокійно, без цього надмірного політичного пафосу, побачити речі такими, якими вони є.
Кожен із нас щоденно бореться за власне виживання. Всі разом ми становимо середовище, яке здатне поділяти інтереси одне одного в цій боротьбі, поєднувати ресурсну базу і, як результат, формувати могутню силу, де виживає вже не окремий індивід, а цілісна структура, яка, ніби той організм, має дуже цінну річ — системний імунітет, що здатен інтуїтивно боротись із сторонніми об'єктами у власному тілі.

Даваймо відкинемо політику і повернемось до звичайного повсякденного виживання, збереження свого життя, життя роду, громади, нації, держави. Погляньмо на прості-простезні речі.
Чому ми незадоволені тим, що маємо? Чому ми не любимо своє сьогоднення? Чому ми боїмось завтрашнього дня? Все може бути набагато простіше і дешевше, ніж нам хтось намагається продати під видом всіляких там комерційно-національних ідей...
Ми маємо справу із тим, хто не дає нам можливості спокійно жити, об'єднуючи в страху навколо себе тих, хто створює йому авторитет. Це такі собі типові самолюби, що тільки споживають і нічого не створюють, а значить, всіма методами маскують цю свою особливість.
В результаті виникає досить сильна структура, яка є по суті болячкою на тілі середовища, у якому існує, оскільки вона здійснює виключно паразитичні функції без права вимагати від неї будь яких відшкодувань. Не треба думати віразу про нашу політичну еліту, зуби в нас замалі, щоб займатись цими питаннями. Ми маємо море прикладів обмежень наших прав, починаючи із моменту виходу в дитинстві на вулицю, ці речі постійно спостерігаються на протязі нашого життя. Власне від цього воно перестає бути нашим.
Інша біда в тому, що часто ми не здатні боротись проти таких структур, бо навіть ті, хто знаходяться в їхньому складі, будучи згідними із правильною позицією бояться, стали на її захист. Вони ходять як зомбі, переконуючи себе і тих, хто бореться за якусь істину, що вони дибіли.
Ось чому сьогодні ми називаємо героями тих, хто своїми грудьми закривав від куль наше майбутнє, боровся за те, щоб сьогодні в тілі нашого роду, громади, середовища, нації були присутні антитіла, що здатні вибухати в нашій свідомості бажанням звільнитись з-під впливу тих, хто знищує основу нашого єства, основу того, на чому тримається все найсвятіше, що дає нам сили прокидатись зранку із надією на прекрасне майбутнє. Наше прекрасне майбутнє повинно залишатись нашим і після нашої смерті, бо, як би там не було, ми завжди залишаємось останніми героями власного життя.